«Азбука моральної культури»

У працях видатного педагога В.Сухомлинського знаходимо «азбуку моральної культури», сформульованої в таких вимогах:
1) Ти живеш серед людей. Кожен твій вчинок, кожне бажання відбивається на людях, які тебе оточують. Є чітка межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки запитаннями до самого себе: чи не чиниш ти зла, незручності чесним людям? Роби все так, щоб хорошим людям було добре, а злим – нестерпно.
2) Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Плати їм за це добром.
3) Всі блага і радощі життя створюються працею. Без праці немислиме чесне життя. Народ учить: Хто не працює, той не їсть, — назавжди запам’ятай цю заповідь, умій бути гнівним, нетерпимим, непримиримим до неробства, лінощів, недбайливості, пустого базікання.
Ледар, дармоїд – ворог суспільства, твій особистий противник. Навчання – твоя перша праця. Ідучи до школи, ти йдеш на роботу. Працьовитість твоя честь і доблесть. Своєю працьовитістю ти примножуєш честь сім`ї, роду і створюєш собі ім’я. справжня людина створюється тільки працею.
4) Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабшим і беззахисним. Допомагай товаришеві у біді. Поважай і шануй матір і батька – вони дали тобі життя, виховують тебе, хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим і непримиренним до зла серцем. Твоя любов до батьків – це твоя праця в ім’я того, щоб вони були раді за твою громадянську красу, честь, гідність. У доброті та великодушності щодо чесних, добрих, безпорадних, беззахисних – не слабкість, а сила. Безсердечність породжує байдужість, байдужість породжує себелюбство, а себелюбство – джерело жорстокості.
5) Не будь байдужим до зла. Борись зі злом, обманом, несправедливістю. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, обкрадає суспільство. Найбільше зло – зрада високих ідеалів.(Твори в п’яти томах, т. 1, ст. 120-121.)
Якщо ви були уважними, то мали б запам’ятати : ”себелюбство – джерело жорстокості”. Але в цій же самій книзі В.Сухомлинського знаходимо вираз ”здорове самолюбство”. І далі «Самоповага – мати самовиховання”. Чи немає тут суперечності?
Спробуймо з’ясувати. Є самозакоханість егоїста, черствого і байдужого до чужої біди. Є і повага до себе як відчуття гідності людини. Люблячи себе, людина пране до кращого, хоче позбутись поганих рис, досягти досконалості. Ми, як правило, в негативному значенні розуміємо честолюбство. Але скажіть, що поганого в тому, що людина бажає удостоїтись честі, визнання, поваги від людей? Річ у тім, як іти до справи. Для одних – це самоціль, і до неї вони йдуть, не гребуючи ніякими засобами, переступаючи через людські долі, ранячи або й убиваючи інших. Такий нечесний шлях. Ним можна досягнути багатства, влади, але честі – ніколи. Кажуть, що переможців не судять. Це неправда. Того, хто переміг неправдою, можуть величати на словах, вихваляти – зі страху чи з корисливих цілей. Але він не матиме ні визнання, ні поваги чесних людей. Хочеш доброї слави – роби добро, не думаючи про винагороду, і тоді самі прийдуть до тебе і добре ім’я, і повага, і честь.
Один мудрий чоловік сказав: ”Гроші втратити – мало втратити, здоров’я втратити – багато втратити, честь втратити – втратити все”. Повірте, із усіх людських втрат найважче повернути собі добре ім’я. Недарма народна мудрість застерігає: «Бережи честь замолоду”.
Саме замолоду людина заробляє собі честь, творить добре ім’я. Його нелегко створити, але дуже легко втратити.
Пізнаючи довколишній світ, навчаючись розпізнавати добро і зло, пізнавайте і самих себе, частіше задавайте собі питання: Який я? Аналізуйте свої думки, бажання, вчинки: чи варті вони самоповаги? Чи подобаєтесь ви собі такими, якими ви є? Чи прагнете стати кращими? А якщо прагнете, то як цього досягти? Такі думки, такі питання і пошук відповіді на них – це робота душі, без якої нема самовиховання, самовдосконалення.